Львів стомився від голосів.
Гуркотіння старих трамваїв.
Від потоку безглуздих слів,
Нерозділеної печалі,
Божевілля та метушні.
Від людей, які поспішають,
За щось борються і минають.
Їхні долі такі страшні…
Місто дихає через раз.
Його мучить тахікардія.
А ще – ваші банальні мрії,
Над якими всевладний час.
Щодня топчете землю вперто
І торуєте власну долю?
Львів не хоче від вас померти.
В нього теж є права на волю.
На безхмарні години літа
і сонливу мелодію тиші.
Щоб ніде не ревіли діти,
А в домах не шкреблися миші.
Щоб старенькі не нарікали
На заповнені вщерть маршрутки,
А дорослі не пили каву,
Обговорюючи прибутки.
Щоб нічого не викидали,
Не сварилися біля кас...
Я давно вже стомилась від Львова.
Та ще більше стомилась від вас.
Немає коментарів:
Дописати коментар