Відьма

Простора зала. На ванільних гардинах злегка бавляться «зайчики» тьмяних світильників. Кімната пахне димом дорогих сигар. Поки очі довго вдивляються у мерехтливі людські постаті, раптово виникає відчуття нудного дежавю…Ніби у напівсні ступаю ближче до граційних тіней, що з виразом легкої безтурботності кружляють у вальсі, чи то фокстроті…чи то польці…Голова туманіє від їхніх нав’язливо-солодкавих парфумів. Нудить. Часом, ніби з вакууму, долинає кокетливий жіночий сміх, чи то флірт якогось багатія…
Чарівні дами, хильнувши забагато коньяку, зваблюють тутешнє чоловіче коло…виграють очима, по-диявольськи усміхаються…жодна з них, очевидно, не хоче провести цю ніч сама…Зараз їм непотрібне кохання. Ці люди крадуть одне в одного крихти тілесного тепла, гріючись у ньому та не задовольняючись сповна.

П’яне марево «вищого» товариства не приносило ніякого азарту…
Розчаровано…брехливо…пластмасово та дешево.
Зіпсований вечір.

Усе було ніби в сповільнених кадрах. Стара жовтава кіноплівка. Тупа німецька комедія. Брязкітливі куртуазні картини, уривки столичного гультяйства та ексцентричних бестій…Перегар фальшу.
Мій погляд блукав серед хмільного фарсу, вловлював розпливчасті обличчя, несерйозні погляди…
І…ступор. Гальма. Нотки епілептичного нападу всередині…Зупинився.

На білосніжній тахті сиділа жінка…з довгим чорним волоссям…і пила вино, огортаючи тонкими пальцями кришталевий бокал…
Вона невимушено всміхалась, дивлячись на дно криваво-червоної емульсії…а тоді…

Несподівана зустріч…
…її...очі…зелені смарагди…
…хвилинне заціпеніння…
…нестримна конвульсія божевільного…

Вона безсоромно роздягала мене своїм впевненим поглядом…з легкістю метелика роззброювала до самих оголених нервів…вабила…торкалась…цілувала біля вуха…знову атакувала холодно-гарячим фліртом…ніжила винними губами…обіймала і вбивала…одночасно відчував її тіло…біля себе…його затінена присутність збуджувала…зводила з розуму…приманювала бути власністю…ставати навколішки…плакати від щастя її влади…чинити самогубство заради самовідданості…тільки аби бути поряд…біля її ніг…вмирати у шовкових полах елегантної сукні…

Вона встала…Повільно ступаючи, все більшою мірою приймала образ теплокровної кішки…прекрасна фігура…і знову очі…на все інше крім них я дивився завуальовано…
«Хочеш мене?.. Хо-чеш?.. То візьми…»
Зверхня усмішка…спопелила мою мізерну постать на блідий порох героїну…замаскувала все довкола…стерла з пам’яті минуле…загубила думку про майбутнє…і лише упивалась теперішнім…довго…солодко…паразитично…

Я вже кохав її…безтямно…хотів…падав…кричав…благав…молився…
Вона кохалася зі мною одним лише поглядом, руйнуючи пристрастю, шалом, хіттю…
І знову сміх…
Запаморочення…безсилля…вона випила мене до дна…
…відьма…відьма.

Рефлекс червонястого сорому…опам’ятовування…
Довкола п'яний народ, якому зараз треба лише побільше сексу і трохи склерозу на ранок…мимоволі фіксую мімічну халтуру самовдоволених клоунів, штучність середовища кольорових масок, відсутність всякого вияву щирості, справді вишуканої еротики, творчого запалу…

Фантом жінки розчинився у попелястих клубах сигаретного диму…
Та чи була вона насправді?
Чи володіла моя свідомість хоч на секунду образом, який так запекло виборювала уява?

Солодка вигадка?
Галюцинація кохання. Привид відчайдушності. Останній чуттєвий памфлет моєї фригідної реальності.