Тисячі кілометрів до неба

ще так далеко до Вічності,
тисячі кілометрів до неба

ще так багато несказано
і кожна сходинка вгору -
надламані од вітру
крила

ти подібно до вересня
вриваєшся в душу,
роздягаючи її догола

осінь здає іспити екстерном
природа завжди помирає красиво

я ж, чортова двійкарка,
завалюю всі екзамени
дрімаю на лекціях
і майже не дихаю ночами

розум сахається передчуття
свого близького потьмарення

серце вагається між аритмією
та інфарктом

остання сходинка

падаю у прірву
руйнуючи принципи
мрії
стереотипи

хапаюся за твою усмішку
на фоні сяючих ліхтарів

розправляю крила і...
падаю ще раз
без бажання підвестися
без надії на повернення

під ногами хижо бушує пекло

тисячі кілометрів до неба...