Осінній ескіз

Твоїм волоссям бавиться осінь,
моя кохана золотокоса дівчинко

Уста твої народжені сонцем,
яке щоранку сходить за моїм вікном

Очі твої виплекані цілунками місяця,
а небо...чорт, воно все знає про те,

яка ти прекрасна щоночі,
коли належиш тільки мені...

Жовтень від заздрості
нацьковує на нас вітер,

але біда: ти ще гарніша у листі,
а я у тебе ще більше
закоханий...

Твоїм волоссям бавиться осінь,
моя кохана золотокоса дівчинко

Час минає повз тебе,
паралізований -

ти ж бо вмієш обеззброювати його
поглядом,

від якого я покірно вмираю,
захлинаючись божевільним прагненням
жити

Дівчинко моя,

від твого голосу до Бетховена точно
повернувся б слух,

та що там!
Леонардо да Вінчі намалював би
іншу Джаконду,

Шекспір присвятив би тобі тисячі сонетів,
а Моне...

той взагалі не помер би,
вічно малюючи новий образ тебе
неповторної

Дівчинко моя,

до ніг твоїх схилився б сам
Франческо Петрарка, якби міг
встати з могили,

бо
ніяка Лаура не має
таких синіх очей,
подібних до вод Тихого
океану,

і таких теплих губ
кольору свіжої малини

Вересень нахабно підхоплює тебе на руки,
і я вже не знаю, де починаєшся ти
і закінчується пора року

торкаюся устами до твого чола
і розумію
що мені заздрить саме небо
включно з Господом Богом

Твоїм волоссям бавиться осінь,
Моя кохана золотокоса дівчинко....

*(автор створює образи, які у вірші живуть самостійно)